Об’єкт автоматизацiї – задача по створенню проекту імітаційних моделей в сфері менеджменту.

Анотація

Пояснювальна записка: 61 с., 1 рис., 2 табл., 8 джерел.

Об’єкт автоматизацiї – задача по створенню проекту імітаційних моделей в сфері менеджменту.

В загальному розділі проведено аналiз створення імітаційних моделей в сфері менеджменту. Сформульовано питання структуризації математичного опису системи управління інформацією як об’єкту управління в проекті, моделювання оперативного управління інформаційними потоками з використанням процедур оптимізації для ухвалення рішень на основі регулярних виразів алгебри подій.

В проектно-розрахунковому розділі описана структура пакету прикладних програм. Представлено роботу з прикладною програмою Microsoft Excel.

В економічному розділіпредставлено розрахунки економічних показників обґрунтування доцільності створення даного проекту.

В розділі “Охорона працi та навколишнього середовища” розглянуто перелік шкідливих факторів, які впливають на організм людини та довкілля, а також представлено заходи щодо зменшення техногенного навантаження на довкілля та покращення умов праці людей, які працюють з ВДТ.

Вступ

Повноцінне функціонування підприємства неможливе без прогнозування діяльності підприємства. Структуризація математичного опису системи управління інформацією як об’єкту управління в проекті, моделювання оперативного управління інформаційними потоками з використанням процедур оптимізації для ухвалення рішень на основі регулярних виразів алгебри подій дозволяє оперувати інформацією як моделлю прийняття рішень, а саме процесу вибору оптимального рішення серед альтернативних варіантів. Під час створення даного проекту необхідно враховувати сутність підприємницької ідеї, способи і засоби її реалізації, а також окупності та приросту майбутнього вкладення капіталу (цінностей), обумовлено ринкові, товарні, виробничі, організаційні, фінансові, управлінські та інші аспекти, можливі ризики, результати, наслідки та перспективи.

Система інформаційного забезпечення розробки проекту має відповідати таким умовам:

– забезпечувати високу якість інвестиційних досліджень завдяки повноті та достовірності інформаційного масиву;

–         ґрунтуватися на інтегрованій системі документації;

–         задовольняти потреби взаємозв’язку інформаційних масивів;

–         мати єдиний інформаційний стандарт;

–         скорочувати витрати на передінвестиційні дослідження шляхом циклічного аналізу проектів та відхилення неперспективних.

Для прийняття рiшень керiвнику у будь-який час необхiдно мати повну та чiтку iнформацiю. Виникнення будь-якої підприємницької ідеї ставить багато різноманітних запитань: хто виступає як конкретні споживачі, яким є ринок продукту підприємства, які кошти необхідні для реалізації проекту, чи виправдовує себе проект економічно тощо. З цією метою складається бізнес-план. Бізнес-план — це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою. У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для  реалізації проекту.

1.  Загальний розділ

1.1. Поняття бізнес-процесу

Основу діяльності будь-якої організації становлять її ділові процеси, або бізнес-процеси, які визначаються цілями й завданнями організації. Процеси забезпечують реалізацію всіх видів діяльності організації, пов’язаних з виробництвом товарів або послуг, які корпорація або робить, або продає й поставляє, або робить все це в сукупності. Для кожної роботи, що входить у бізнес-процес, визначені тимчасові характеристики, що визначають її місце в загальній послідовності робіт, умови ініціації й час виконання.

1.2. Основи бізнес-планування

Однією з поширених форм планування для підприємницьких структур є бізнес-планування. Бізнес-планування є процесом розробки плану (бізнес-плану) з вкладення капіталу в підприємницьку діяльність (в бізнес) та його розширеного відтворення в господарських процесах шляхом реалізації підприємницьких ідей. Бізнес-план це письмовий документ, в якому викладена сутність підприємницької ідеї, способи і засоби її реалізації, а також окупності та приросту майбутнього вкладення капіталу (цінностей), обумовлено ринкові, товарні, виробничі, організаційні, фінансові, управлінські та інші аспекти, можливі ризики, результати, наслідки та перспективи.

1.3 Сутність та функції бізнес-плану

Виникнення будь-якої підприємницької ідеї ставить багато різноманітних запитань: хто виступає як конкретні споживачі, яким є ринок продукту підприємства, які кошти необхідні для реалізації проекту, чи виправдовує себе проект економічно тощо. З цією метою складається бізнес – план. Бізнес-план — це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою. У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів. Бізнес-план дає можливість визначити життєздатність фірми за умов конкуренції, прогнозує процеси розвитку виробництва, конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод, є чинником, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їхніх пошуках вкладання коштів у розвиток виробництва. У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві найважливіші функції:

–         зовнішню – ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;

–         внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) – опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.

Традиційно бізнес-план розглядається як інструмент залучення необхідних для реалізації проекту фінансових ресурсів. Зовнішні інвестори та кредитори ніколи не вкладатимуть гроші в бізнес, якщо не ознайомляться з ретельно підготовленим бізнес-планом. Такий план має переконати потенційних інвесторів у тому, що підприємницький проект має чітко визначену стратегію успіху та заслуговує на фінансову підтримку.

Не менш важливою є і внутрішня функція бізнес-плану, в межах якої можна виділити два напрямки його застосування:

1) як інструменту стратегічного планування та оперативного управління діяльністю підприємства. Розробка бізнес-плану вимагає визначення не тільки стратегічних напрямків і цілей діяльності, а й оперативних дій для досягнення таких. Тобто бізнес-план є основою поточного планування всіх аспектів діяльності підприємства, він сприяє глибшому усвідомленню працівниками особистих завдань, пов’язаних зі спільним для них бізнесом;

2)    як механізму аналізу, контролю й оцінки діяльності підприємства. Бізнес-план дає змогу аналізувати, контролювати й оцінювати успішність діяльності в процесі реалізації підприємницького проекту, виявляти відхилення від плану та своєчасно коригувати напрямки розвитку бізнесу.

Таким чином, в умовах ринкової системи господарювання бізнес-план – це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту.

Ступінь деталізації бізнес-плану залежить від характеристики фірми незалежно від того, належить вона до сфери послуг чи до виробничої сфери. Специфіка бізнес-плану полягає в тому, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту. В ньому розглядається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець і визначаються способи їх розв’язання. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес-плану передбачають необхідність урахування в процесі розробки конкретного бізнес-плану багатьох специфічних для даного підприємницького проекту факторів. Відтак з’являється можливість класифікувати бізнес-плани за певними ознаками:

1)    за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);

2)    за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);

3)    за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).

У межах кожної класифікаційної ознаки можна відокремлювати й розробляти:

а)    повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів);

б)    бізнес-план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів):

в)    бізнес-план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми).

Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес-плани для певного кола зацікавлених осіб, а також бізнес-плани розвитку конкретного регіону для органів із бюджетними повноваженнями.

1.4. Методологія та стадії розробки бізнес-плану

Складання бізнес-плану – нагальна потреба, продиктована виробничою діяльністю. Робота над планом – це робота над організацією виробничої діяльності. Запорукою успіху підприємницької діяльності є успішний початок справи. Процес складання бізнес-плану є специфічним у кожному конкретному випадку. Тому практично неможливо дати якусь універсальну (стандартну) схему його розробки. Найбільш складною є процедура опрацювання бізнес-плану для започаткування нового бізнесу. Узагальнення підприємницького досвіду дає змогу виділити в процесі розробки такого бізнес-плану три стадії: початкову, підготовчу, основну. Якщо йдеться про розробку бізнес-плану для розширення вже наявного бізнесу, то необхідність у початковій стадії відпадає. Обґрунтовуючи проект удосконалення діяльності підприємства, теж можна обмежитися лише основною стадією.

Початкова стадія. Опрацювання бізнес-плану для заснування нового бізнесу починається з розробки концепції, тобто тих принципових рішень, які закладаються в його основу. У межах роботи над концепцією майбутнього бізнесу:

–         здійснюється пошук підприємницької ідеї;

–         вибирається сфера діяльності;

–         обґрунтовується доцільна форма організації бізнесу;

–         приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу.

Найвідповідальнішим етапом, від якого багато в чому залежать усі інші рішення щодо створення бізнесу, є пошук ідеї майбутнього бізнесу. Джерелами таких ідей найчастіше бувають:

–         вивчення запитів і побажань споживачів; критичний аналіз товарів, які випускають інші фірми;

–         бесіди з продавцями торговельних закладів; вивчення технічної літератури та патентної інформації;

–         результати власних досліджень і розробок. Для пошуку підприємницьких ідей використовуються різноманітні методи (“мозкового штурму”, конференції ідей, “колективного блокнота”, контрольних запитань, фокальних об’єктів, тощо).

Вибір сфери підприємницької діяльності (виробництво, оптова торгівля, роздрібна торгівля, послуги, будівництво, фінансова діяльність тощо) відбувається з урахуванням:

–         суті та спрямованості самої ідеї майбутнього бізнесу;

–         особистих факторів (власний практичний досвід та потенціал, наявність відповідної освіти та знань, відповідність сфери бізнесу інтересам і вподобанням самого підприємця);

–         зовнішніх факторів (реальна економічна ситуація, заборонені законодавчо сфери й види діяльності, необхідність ліцензування діяльності, державні пріоритети в розвитку окремих галузей, сучасні й майбутні потреби споживачів, ступінь конкуренції в галузі, стадії життєвого циклу виробів, наявність необхідних ресурсів, інші специфічні зовнішні фактори).

Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в межах певної організаційної форми. Процедура вибору організаційно-правової форми бізнесу передбачає:

–         визначення форм організації бізнесу, які відповідають законодавству України;

–         визначення особливостей, переваг і недоліків кожної з цих форм;

–         визначення критеріїв вибору форми організації бізнесу (ступінь відповідальності, ситуація з податками, обсяг фінансових потреб для започаткування бізнесу, ступінь контролю за фірмою, можливість залучення інших власників, наявність управлінських здібностей у підприємця, можливість зростання бізнесу в майбутньому чи простота його ліквідації);

–         безпосередній вибір форми організації бізнесу.

До основних питань опрацювання концепції майбутнього бізнесу належить також вибір способу започаткування бізнесу. Традиційно розглядають три основні способи започаткування бізнесу:

–         створення нового підприємства “з нуля”;

–         придбання фірми, що вже існує;

–         придбання ліцензії, яка надає підприємцеві (фірмі) право на продаж (виробництво, заняття певною діяльністю) товарів чи послуг, у великої фірми, яка вже добре відома споживачам.

Підготовча стадія. Наявність концепції власної справи ставить перед підприємцем велику кількість цілком конкретних запитань. Чим його бізнес відрізнятиметься від бізнесу конкурентів? Що сприятиме або заважатиме його становленню та розвитку? На які конкурентні переваги слід орієнтуватися? Якими мають бути програма дій та пріоритети діяльності майбутнього бізнесу? Отримати відповіді на них — це завдання підготовчої стадії розробки бізнес-плану. Відтак на підготовчій стадії:

–         збирається та аналізується маркетингова, виробнича, фінансова й загальноекономічна інформація про майбутній бізнес (процес формування інформаційного поля бізнес-плану). Чим більше інформації буде зібрано, тим більш обґрунтованими будуть наступні розрахунки;

–         з’ясовуються сприятливі можливості та загрози розвитку бізнесу в зовнішньому середовищі. Для вивчення факторів зовнішнього середовища всю їх сукупність, як правило, поділяють на три групи: загальноекономічні фактори, галузеві фактори, конкуренти;

–         оцінюються сильні та слабкі сторони фірми. Сильні сторони фірми – це її особливі, унікальні або принаймні оригінальні способи конкурентної боротьби.

Слабкі сторони – це те, в чому фірма відстає від конкурентів:

–         визначається місія фірми, тобто головне призначення, специфічна роль, особливий шлях у бізнесі, що відрізнятимуть її від конкурентів;

–         формулюються конкретні цілі діяльності фірми, тобто чітко визначається те, чого фірма хоче досягти за певний проміжок часу;

–         аналізуються стратегічні альтернативи та вибирається стратегія діяльності фірми.

Вибираючи стратегію, підприємець, як правило, орієнтується на одну з можливих типових стратегій бізнесу: контроль за витратами, диференціацію, фокусування.

Основна стадія – це безпосереднє опрацювання бізнес-плану. Головна мета цієї стадії – довести економічну доцільність створення даного бізнесу, переконливо показати, як саме гроші чи інші ресурси потенційного інвестора забезпечать йому очікуваний зиск. Інвестор має побачити прибуток не після, а до того, як вкладе гроші в запропонований проект. Звичайно, зробити це можна за допомогою ретельно підготовленого бізнес-плану. При цьому сформульовані на початковій і підготовчій стадіях концепція, місія, цілі та стратегія майбутнього бізнесу утворюють “каркас” бізнес-плану, визначають його спрямованість, логіку побудови і зміст відповідних розділів.

Можна стверджувати, що процес розробки бізнес-плану має внутрішню логіку, яка заважає підприємцеві “перескочити” через ключові етапи цього процесу. Наприклад, неможливо досліджувати ринок майбутнього бізнесу, не визначивши спочатку, який конкретно продукт чи послуга будуть продаватися. Доки не будуть проведені дослідження ринку, неможливо скласти реальний маркетинг-план. Бізнес-план – це своєрідний рекламний документ, на підставі якого можна зробити висновки не лише про бізнес, а й про його власників. Тому важливим є як зміст, так і зовнішній вигляд бізнес-плану.

Бізнес-план, як і будь-який інший документ, підлягає певним вимогам щодо стилю написання:

бізнес-план має бути стислим, простим, але адекватно розкривати сутність підприємницького проекту. Для більшості невеликих проектів (для реалізації яких потрібно 80-100 тис. грн.), як свідчить практика, обсяги бізнес-планів обмежуються 20-25 сторінками. В інших випадках має бути підготовлений докладніший бізнес-план. При цьому в бізнес-плані рекомендується уникати жаргонних виразів, суто технічного опису продукції, операцій, процесів. Слід використовувати загальновідомі терміни, інформацію треба викладати в діловому стилі, але якомога доступніше:

–         бізнес-план має бути функціональним, тобто містити лише корисну інформацію, яка цікавить або може зацікавити читача. За необхідності додаткова, пояснювальна, первинна інформація може бути винесена в додатки (обсяг додатків не обмежується);

–         бізнес-план має ґрунтуватися на реалістичних припущеннях. Прогнози та передбачення (як найбільш “вразлива” частина бізнес-планування) мають бути обґрунтовані й підкріплені посиланнями на тенденції та пропорції розвитку галузі, на проведені дослідження ринку, на досвід діяльності конкурентів тощо. Довіра до бізнес-плану може бути серйозно підірвана, якщо заплановані в ньому відхилення від середньо галузевих показників не мають достатніх підстав;

–         бізнес-плану протипоказаний зайвий оптимізм. Будь-яке припущення в бізнесі дає “на виході” кілька результатів — від найгіршого до найліпшого. У процесі бізнес-планування треба орієнтуватися на найгірший результат, створюючи в такий спосіб певний запас “міцності” бізнесу;

–         бізнес-план має бути легким для сприйняття, чітким та логічним. Таким, щоб у ньому можна було швидко знайти потрібну інформацію. Отже, у структурі бізнес-плану треба виділяти розділи та параграфи;

–         бізнес-план має забезпечувати охорону конфіденційної інформації про фірму та її діяльність. Для цього можна жорстко контролювати сферу його розповсюдження або скласти окремий додаток, який міститиме всю конфіденційну інформацію і буде доступний тільки тим, кому треба таку інформацію знати.

Механізм бізнес-процесів дозволяє описувати, створювати й управляти виконанням бізнес-процесів у прикладних рішеннях. Метою цього механізму  є автоматизація ланцюжків зв’язаних операцій, спрямованих на досягнення загальної мети, звичайно в контексті організаційної структури, що визначає функціональні ролі й зв’язки.

Автоматизація бізнес-процесів дозволяє підвищити якість організації роботи й ефективність керування, а саме:

1)    Підвищення якості

Бізнес – процеси формулюють і реалізують правила виконання окремих операцій й їхній взаємозв’язок, що дозволяє значно скоротити або навіть повністю виключити помилки в ході виконання бізнесу-процесу, пов’язані з людським фактором. Робота із простим списком завдань дозволяє співробітникам сконцентруватися на виконанні своїх безпосередніх обов’язків.

2) Підвищення ефективності

Використання механізму бізнес-процесів дозволяє формалізувати організаційну діяльність і покласти обов’язки по керуванню спільною роботою співробітників на плечі прикладного рішення, що веде до більше ефективного використання робочого часу.

3) Отримання нових можливостей

Дані про виконання завдань і хід бізнес-процесів можуть служити джерелом інформації для оптимізації діяльності організаційної структури підприємства, виявлення вузьких місць і схованих ресурсів, і бути засобом підтримки процесу керування.

2. Проектно-розрахунковий розділ

2.1. Загальні положення

Використання комп’ютерних технологій дає змогу ефективно керувати підприємством. Вірний вибір програмного продукту – це перший етап на шляху до автоматизації підприємства. У сьогоднішній час проблема вибору інформаційної системи (ІС) зі специфічної задачі перетворюється в стандартну процедуру.

Підходи до автоматизації управлінської діяльності знаходять висвітлення в концепції HIT організаційного управління, орієнтованої на активну участь управлінського персоналу в процесі обробки інформації, що дає змогу максимально наблизити управлінський персонал до інформаційних ресурсів, а також до самого процесу розв’язування інформаційно-управлінських задач.

Інформаційна система – взаємопов’язана сукупність засобів, методів і

персоналу, які використовуються для збереження, обробки та видачі інформації у зацікавленості поставленої цілі.

Призначення автоматизованих систем (АС) в економіці – це автоматизація розрахунків, під якою розуміють людино-машинне  розв’язування економічних завдань.

Для автоматизації розрахунків та збереження даних можна використовувати Microsoft Excel, що надає можливість миттєвого перерахування всіх даних, пов’язаних формульними залежностями у випадку зміни значень будь-якого операнда.

2.2. Microsoft Excel

Для  запуску  програми  Microsoft Excel слід виконати команду «Пуск/Програми/Місгоsoft Excel»,  після  чого  на екрані з’явиться вікно табличного процесора Excel.

У типовому варіанті вікно Excel містить ряд типових елементів:

–         рядок  заголовка  (верхній  рядок  вікна)  містить  назву  програми «Microsoft Excel». Крайня ліва кнопка є кнопкою виклику  управляючого  меню. Праворуч розміщені відповідно  кнопка  згортання,  відновлення  та  закриття вікна;

–         рядок меню розміщується під вікном заголовка і містить такі пункти:

1)    «Файл» – робота з файлами книг (створення, збереження, відкриття файлів, друкування файлів книг);

2)    «Правка» – редагування книг;

3)    «Вид» – перегляд книг;

4)    «Вставка» – вставка у аркуші книг малюнків, діаграм та інші типів даних;

5)    «Формат» – форматування книг (встановлення параметрі форматів таблиць);

6)    «Сервіс» – сервісні функції (встановлення параметрі настройки                 Excel);

7)    «Дані» – робота з базами даних;

8)    «Вікно» – робота вікнами книг;

9)    «?» – виклик довідникової інформації.

Кожний пункт меню має  вертикальне  підменю.  Для  відкриття  меню  слід натиснути клавішу <Alt> або <F10>. Клацання правою кнопкою миші на виділеному тексті, слові  призводить до виведення на екран контекстного меню. Це меню містить команди, які  можна застосувати до виділеного об’єкту. Користувач  має  змогу  відмітити  останню  введену  команду,  виконавши команду «Правка/Відмінити».

Під рядком меню  розміщуються панелі інструментів. Панелі інструментів — це рядок  кнопок,  при  натисканні  на які виконується певна дія. Для натискання кнопки слід  клацнути  мишею  по кнопці. При фіксації курсору миші на кнопці під нею з’являється її назва,  а в рядку стану – коротка довідка про призначення кнопки. Ряд кнопок  дублюють відповідні пункти меню. Однак користуватись кнопками панелі значно швидше  і зручніше. Excel забезпечує користувача  декількома  панелями  інструментів.

Для  вибору  потрібної  панелі   слід   скористатися   командою   «Вид/Панель інструментів».  При  цьому  на  екрані  з’явиться   вікно   діалогу   Панелі інструментів, у  списку  якого   можна   вибрати   необхідні   панелі.

Рядок положення розміщується у нижній частині вікна Excel.  У цей рядок виводиться інформація про хід виконання деяких операцій. Слід відзначити, що загальний  вигляд  вікна  Excel  і  наявність  деяких елементів залежать від параметрів,  встановлених  командами  «Сервіс/Параметри» і «Вид».

В будь-який момент роботи з Excel користувач може отримати довідку декількома способами. Для  одержання  довідки  про  команду або  елемент  екрана  слід  натиснути  кнопку  <?> стандартної   панелі інструментів, встановити курсор миші (який  при  цьому  набере  форму  знака питання) на вибраний елемент і натиснути кнопку миші. Короткий  опис  кнопок панелі інструментів відображається  в  рядку  стану  при  установці  на  них курсору миші. Кожне вікно діалогу також містить кнопку <?>,  при  натискуванні якої виводиться довідка про елемент вікна.  Ширші  можливості  відкриваються при використанні пункту «?» основного меню.

Для виконання деяких команд потрібно вводити допоміжну інформацію.  Так, для виконання команди «Файл/Відкрити» необхідно вказати  дисковод,  каталог  та ім’я файлу. Для введення такої інформації використовуються вікна діалогу.

Вікно  діалогу  містить  ряд  елементів:   кнопки,   списки,   прапорці, перемикачі,  рядки  введення.  Ці  елементи  розміщуються   за   тематичними групами, які  називають  полями.  Групи  мають  заголовки,  що  закінчуються двокрапкою. Перехід від групи до групи здійснюється або за  допомогою  миші, або при: натискуванні клавіші <ТАВ>.

В разі введення  допоміжної  інформації  у  вікно  діалогу  здійснюється встановлення прапорців і перемикачів, вибір елементів із списку, введення  і редагування тексту в полях введення.

В правій частині або внизу вікна розміщені кнопки  управління  діалогом. Кнопка <ОК> (клавіша <Enter>) закінчує  діалог  з  підтвердженням  усіх  змін, після цього Word виконує команду.

Кнопка <ОТМЕНА> (клавіша <Esc>) анулює всі зміни; діалог закінчується, але відповідна команда не виконується.

Крім  кнопки  <ОК>  і  <ОТМЕНА>  в  цьому  вікні  залежно  від   призначення конкретного вікна можуть бути й інші кнопки управління діалогом.

Вікна діалогу також мають поля, назви яких закінчуються  три крапкою.  При вибиранні такого поля розкривається наступне  вікно,  в  якому  також  можна встановити певні параметри.

Документи, що створюються у середовищі Excel,  називають  книгами.  Кожна книга складається з листів таких типів:

–         робочі листи або просто лист;

–          листи діаграм;

–         листи макросів;

–         листи модулів, написаних мовою Visual Basic;

–         листи діалогу.

Робочі листи – це електронні таблиці, що  складаються  з  колонок  і рядків максимальне число колонок таблиці – 255,  рядків – 16384.  Колонки означаються зліва направо літерами: перші 26 – літерами А …  Z,  наступні 26 – літерами AA – AZ і так  далі  до  останньої 255  колонки.

Рядки позначаються зверху вниз цифрами від 1 до 16384. На перетині  колонки і рядка розміщуються клітинки. Позначення (адреса)  клітинок  складається  з позначення колонки та рядка (В3).

В Excel може  одночасно  існувати  кілька  вікон  книг.  Для  маніпуляцій вікнами використовують  меню  Вікна.  У  кожний  момент  часу  одне  з  вікон активним, воно виводиться на  перший  план  і  може  закривати  інші  вікна. Користувач може встановлювати розмір і положення кожного вікна  традиційними для Windows способами.

Вікно має ряд типових елементів, а саме заголовок вікна розміщується зверху і включає ім’я книги. Ліворуч в імені розміщена кнопка виклику управляючого  меню.  Праворуч  розміщені відповідно кнопки згортання, відновлення і закриття вікна. Список листів книги розміщується ліворуч  у  нижньому  рядку  вікна. Цей список містить імена (ярлики) листів. Якщо книга включає багато  листів,  то список можна гортати за допомогою кнопок прокрутки,  які  розміщені  ліворуч від списку. За  замовчуванням  робочим  листам  присвоюється  ім’я  Лист…, листам діаграм — ім’я Діаграма  Один із листів книги є  активним  (його ім’я виводиться інверсним кольором). Якщо активним е робочий лист, то під рядком заголовка вікна  розміщується електронна  таблиця  активного  листа.  Електронна  таблиця  містить   імена колонок і номера рядків,  клітинки,  а  також  горизонтальну  і  вертикальну смуги прокрутки. Одна з клітинок таблиці  виділена  темною  прямокутною  рамкою.  Це  так званий табличний курсор. Колонку,  рядок  і  клітинку,  в  якій  знаходиться табличний курсор, називають відповідно активною колонкою, активним рядком  і активною клітинкою. Адреса активної  клітинки  виводиться  у  лівій  частині рядку формул.

Табличний курсор  можна  переміщувати  по  таблиці  за  допомогою  клавіш керування курсором або за допомогою миші (клацнути  мишею  по  клітинці,  на яку треба  перемістити  табличний  курсор).  Для  прокрутки  клітинок  листа використовують елементи лінійок прокрутки.  При  прокрутці  адреса  активної клітинки не змінюється. Якщо активним є лист діаграми, то у вікні виводиться відповідна діаграма. Користувач може зробити  активним  будь-який  лист  книги.  Для  цього  слід клацнути мишею по ярлику листа у списку ярликів листів.

Користувач  може  змінити  ім’я  активного листа, виконавши  команду  «Формат /Лист/ Перейменувати»  або  клацнувши  правою кнопкою миші і вибравши команду  «Перейменувати»  із  контекстного  меню.  При цьому на екран виводиться діалогове вікно Перейменування листа, в  полі «Ім’я  листа» якого можна ввести нове ім’я.

На екран виводиться лише частина клітинок  активного вікна. Розподіл вікна на дві або  чотири  частини  дозволяє  оглядати  різні частини одного і того ж листа. Для  розподілу  вікна  слід  виконати  команду  «Вікно/Розділити». Розподіл здійснюється за місцем розташування активної клітинки. Кожна  частина  вікна має свої смуги  прокрутки.  Для  відміни  розподілу  слід  виконати  команду «Вікна/Відмінити розподіл» або двічі клацнути мишею по роздільнику вікна.

Робочі  листи  часто  мають велику кількість стрічок і стовпців,  тому  при  перегляді  нижньої  частини листа , заголовок зникає з екрана. Для закріплення  колонки  чи  рядка  слід перемістити табличний курсор під рядок і праворуч від колонки, яку  потрібно закріпити, і виконати команду «Вікна/Закрити область». Excel  вставляє  темну рамку для  помітки  закріпленого  рядка  і  колонки.  Цей  рядок  і  колонка залишаються  видимими  при  переміщенні  по   всьому   листу.

Для   зняття закріплення слід виконати команду «Вікна/Відмінити закріплення областей».

Для  створення  нового  файлу  книги  можна  виконати  команду «Файл/Створити»   або  натиснути  кнопку   «Створити»   на   панелі інструментів «Стандартна». При  використанні  команди  на  екрані  з’явиться  вікно  діалогу   «Створення документа».

Для   відкриття   файлів   використовують   команду «Файл/Відкрити» або кнопку «Відкрити» на панелі інструментів «Стандартна».

У меню «Файл» є п’ять  команд,  які  дозволяють зберегти файл: «Зберегти», «Зберегти як», «Зберегти робочу область», «Закрити» і  «Вихід». Кожна з цих команд  має  свою  специфіку.  Команду  «Зберегти як»  звичайно використовують при  першому  збереженні  файлу,  а  команду  «Зберегти» для збереження змін у існуючому файлі. Аналогічно команді «Зберегти» діє  кнопка «Зберегти» на панелі інструментів «Стандартна». При виборі команд «Закрити»  або «Вихід» Excel завжди запитує про необхідність збереження змін.

Команда «Файл/Зберегти робочу область» відкриває вікно діалогу «Зберегти робочу область». Це вікно дозволяє зберегти поточний стан середовища  Excel (розміщення всіх відкритих книг, встановлені  параметри).  3а  замовчуванням робоча область зберігається у файлі Resume.xlw, але можна використати  будь-яке інше ім’я. При виборі команди «Файл/Властивості» Excel виводить вікно діалогу Властивості де можна вказати загальні відомості про книгу  (автор,  назва,  організація  та ін.)

Для введення або редагування даних у  таблиці  слід зробити комірку таблиці активною. Перед введенням можна вибрати кнопками  панелі інструментів Форматування шрифту у списку Шрифт, його розмір, а  також  тип шрифту (жирний, курсив,  підкреслення).

Вводити  дані  в  активну  клітинку можна безпосередньо у полі самої клітинки (для  цього  слід  клацнути  двічі мишею по клітинці або натиснути клавішу F2) чи  в  полі  рядка  формул  (для цього слід клацнути мишею по  рядку  формул).  Символи  можуть  вводитись у режимі «Заміна» або «Вставка». Натискування клавіші  <Enter>  завершує  введення та редагування даних у клітинці, а клавіші <Esc> – відміняє його. Цікавою особливістю введення в Excel є автовведення.  Ця  функція  працює при встановленому прапорці  Автозаповнення  значений  комірок  вкладки  Правка діалогового вікна  Параметри.  При  введенні  даних  у  цьому  режимі  Excel намагається угадати, що вводиться, і допише  свій  варіант  до  кінця.  Якщо користувач згодний  з  цим  варіантом,  то  слід  просто  натиснути  клавішу <Enter>.   В іншому випадку слід  продовжити  введення,  ігноруючи  пропозицію Excel.

Більшість  команд  Excel  оперують  з активною клітинкою або виділеним діапазоном клітинок. Для виділення суміжного діапазону  клітинок  (клітинки  складають  єдиний прямокутник) слід клацнути курсором по одній з кутових клітинок діапазону  і протягнути курсор  при  натиснутій  лівій  кнопці  миші  по  решті  клітинок діапазону, підсвічуючи їх. При використанні  клавіатури  для  виділення  діапазону  слід,  утримуючи клавішу <Shift>, клавішами переміщення курсору виділити потрібний діапазон.

Для виділення колонки або рядка слід клацнути мишею по заголовку  колонки або номеру рядка. Для виділення декількох колонок або рядків слід  натиснути клавішу <Ctrl> і, не відпускаючи її, клацнути  по  колонках  і  рядках,  які треба виділити.

Для виділення несуміжного діапазону клітинок слід, утримуючи  натиснутою клавішу  <Ctrl>,  пересувати  курсор  миші  по   клітинках, які   потрібно виділити. Виділити всі клітинки можна за  допомогою  команди  «Правка/Виділити все». Клітинки  виділеного  діапазону  відображаються   інверсним   кольором,   за винятком активної клітинки, яка зберігає звичайний колір і рамку. Для зняття виділення слід клацнути мишею  на  клітинці,  яка  знаходиться поза виділеним діапазоном. Переміщувати табличний курсор всередині виділеного  діапазону  можна  так само,  як  і  в  невиділеному  діапазоні,  але  при  цьому  слід  утримувати натиснутою клавішу <Ctrl>.

2.2.1. Редагування  виділеного  фрагменту

Виділений   фрагмент   можна вилучити, очистити, вставити, перемістити,  скопіювати.  При  цих  операціях часто  використовують  буфер  обміну  Windows,   через   який   Excel   може обмінюватись інформацією з  іншими  програмами,  що  працюють  у  середовищі Windows. Вилучити виділений діапазон клітинки можна  за  допомогою  команди  «Правка/Видалити». При цьому на екрані з’являється діалогове вікно,  в  якому  слід вказати напрям зсуву клітинок таблиці для заповнення  вилученого  діапазону: ліворуч чи вгору. Вилучений  діапазон  при  цьому  у  буфер  не  заноситься. Вилучений діапазон при цьому у буфер не заноситься. Вилучений  діапазон  при цьому у буфер не заноситься. Очистити виділений діапазон клітинок можна командою «Правка/Очистить». Для переміщення виділеного діапазону клітинок  слід  послідовно  виконати команди «Правка/Вирізати» і «Правка/Вставити». Якщо  діапазон  переміщується  на місце клітинок, що  містять  дані,  то  дані  у  цих  клітинках  замінюються вставленими.  Клітинки  при  цьому  не  зсуваються.  Перемістити   виділений діапазон зручніше за допомогою миші. Для цього слід встановити  курсор  миші на межі виділеного діапазону (курсор при цьому набере форми стрілки) і  при натиснутій лівій кнопці відбуксувати діапазон у нове  місце.  Якщо  діапазон треба перемістити на інший лист, то при буксуванні  слід  натиснути  клавішу <Alt> і клацнути по ярлику листа. Для копіювання виділеного діапазону  клітинок  слід  послідовно  виконати команди «Правка/Копіювати» і «Правка/Вставити». Копіювання за допомогою миші аналогічне переміщенню, але при  цьому  слід тримати натиснутою клавішу <Ctrl>.

2.3. Типи даних

Клітинка може бути порожньою або містити один з таких типів даних:

–         числовий, включаючи дату і час;

–         текст;

–         формула.

2.3.1. Числовий тип

Можливі такі основні форми числа: ціле, дійсне, з  експонентою,  дробове. Для цілого числа допустимо використовувати цифри 0 … 9, а також знаки +  і -. Дійсне число включає  додатково  крапку,  яка  розділяє  цілу  і  дробову частини. Число з експонентою складається з  мантиси  і  порядку,  розділених латинською літерою е або Е.

Наприклад, 4.89Е+04=4.89*104=48900. Мантиса – 4.89, порядок – 4. Число  з експонентою трактується як мантиса, помножена на 10 у степені,  що  дорівнює порядку.

Для введення дробового числа слід ввести цілу частину числа, потім символ пропуску, далі чисельник, символ / і  знаменник.  Якщо  ціла  частина  числа відсутня,  то  слід  ввести  на  її  місце  0.  Дата  вводиться  у   форматі ДД/ММ/РРРР, а час – у форматі ГГ:ХХ:СС.

При індикації чисел у полі клітинки форма їх представлення  залежить  від ширини  стовпця.  У  стандартному  форматі  в  клітинці  розміщується  вісім символів. Цілі числа  Excel  виводить  у  формі  цілого,  навіть  якщо  вони введені у формі з експонентою. Якщо  зображення  числа  містить  більше  ніж вісім символів, то воно округлюється. Якщо  і  це  не  допомагає,  то  число виводиться у формі з експонентою.

2.3.2.  Текстовий тип

Якщо дані вводяться не у форматі числа, то Excel сприймає  їх  як  текст. Якщо Excel може інтерпретувати введені дані як число або формулу,  то  даним має передувати апостроф (наприклад, якщо вводиться  текст  1234,  який  може сприйнятися як число, тоді рядок введення повинен мати  вигляд  1234).  Якщо введений  у  клітинку  текст   довший,   ніж   ширина   клітинки,   то   він розповсюдиться вправо на сусідні клітинки, якщо вони порожні.  Якщо  сусідні справа клітинки не порожні, то текст на екрані урізається, однак  у  пам’яті комп’ютера  цей  текст  зберігається  повністю.  При  встановленні  прапорця Переносить по словам вкладки «Вирівняння» вікна діалогу  Формат  комірок (це вікно  викликається  командою  «Формат/комірки»   текст   буде   переноситись, займаючи в клітинці декілька рядків.

2.3.3. Формули

Формула починається із символу ”=” і являє собою  сукупність  операндів, з’єднаних знаками операцій і  круглих  дужок.  Операндом  може  бути  число, текст, логічне значення, адреса клітинки (посилання на  клітинку), функція. В полі клітинки після введення формули може відображатись або  формула,  або значення, обчислене за формулою. Вид  відображення  залежить від  того,  чи включена опція «Формула» на вкладці «Вид  вікна  діалогу»/«Параметри».  Це  вікно викликається командою «Сервіс/Параметри».    Якщо у результаті введення  числа  або  обчислень  за  формулою  клітинка заповнюється символами ”#”, то це означає, що  ширина  колонки  недостатня для виведення значення.

2.4. Форматування клітинок і діапазонів

Форматуванням клітинки називають встановлення вигляду відображення вмісту клітинки.  Для  форматування  клітинки  або  виділеного  діапазону  клітинок використовують   команду   Формат    або    кнопки    панелі    інструментів «Форматування». Поняття формату включає такі параметри: шрифт (тип, розмір,  накреслення, колір);  формат  чисел;  спосіб  вирівнювання;  розміри  (ширина  і  висота) клітинок; обрамлення клітинок; візерунок фону. Для встановлення типу і розмірів  шрифту  використовують  вкладку  «Шрифти» вікна  діалогу  «Формат  комірок»,  яке  відкривається  при  виконанні   команди «Формат/комірка». На цій вкладці можна вибрати тип шрифту, його  накреслення  і розмір, колір символів. У полі «Обранець» відображається  вигляд  символів  для встановлених параметрів. Відповідні параметри можна  встановити  і  кнопками панелі «Форматування». Вирівнювання даних у клітинках. Розміри колонок  і  рядків.  Excel  за  замовчуванням  встановлює  ширину колонки, що дорівнює 8.43 символу, а висоту – за розміром  найвищого  шрифту у  рядку.  Команди  «Формат/Рядок/Висота строки»   і   «Формат/Стовбець»   для встановлення ширини і висоти комірки. Посилання на клітинки. Як відомо, адреса клітинки включає назву колонки і номер рядка. Адреси клітинок (посилання на клітинки) можна  використовувати у формулах. Можливі відносні, абсолютні і змішані посилання. Посилання, яке включає назву колонки і  номер  рядка,  є  відносним.  При копіюванні  формули,  а  також  редагуванні  листа  таке   посилання   буде модифікуватись.  У  змішаних  посиланнях абсолютною  є  назва  колонки  і  відносною – номер  рядка  або   навпаки.  У  них модифікується  тільки  відносна   частина посилання. У формулі можуть бути посилання на діапазон  клітинок.  Діапазон може бути тільки прямокутним. Вказуючи діапазон клітинок, задається  адреса верхньої лівої клітки і через двокрапку –  адреса  нижньої  правої  клітки. Якщо у формулі є посилання на клітинки, які знаходяться на іншому листі, то посилання повинно містити їм я  листа,  знак  оклику  та  адресу  клітинки, наприклад, лист1!А1.  Імена клітинок  і  діапазонів.  Excel  дає  можливість  назначати  імена  виділеним  клітинкам  і  діапазонам.  Для  цього  слід   виконати   команду  «Вставка/Ім’я/Присвоїти». На екрані з’явиться діалогове вікно  «Присвоїти і’мя», в полі «І’мя» якого можна набрати ім’я. Ім’я повинно починатися з  літери, може включати будь-які літери і цифри, а також  знак  підкреслення,  знак питання, крапку. Адреса виділеної клітинки або діапазону  з’явиться  в  полі Формула Якщо треба обмежити дію імені яким-небудь  листом,  то  імені,  яке набирається в полі «І’мя», повинно передувати ім’я листа  і  знак  оклику,  наприклад, лист 1 ім’я_1.  Для  вилучення  імені  слід  розкрити  список  «І’мя» діалогового вікна Присвоїти «і’мя», виділити ім’я і натиснути кнопку Видалити. Слід відзначити, що коли створюється нове ім’я, припустимо, для  клітинки АІ, а у формулах уже було посилання на цю клітинку, то Excel автоматично  не модифікує формулу під  це  ім’я.  Для  встановлення  імен  у  посиланнях  на клітинки в  діючих  формулах  виділеного  діапазону  слід  виконати  команду «Вставка/Ім’я/Примінити» і в діалоговому вікні «Примінити ім’я»  клацнути  мишею по іменах, які ви хочете використати. Імена  клітинок  і  діапазонів  клітинок   містяться   у   списку, який розкривається у лівій частині рядка формул «Поле імені». Для вставки  імені  у формулу слід вибрати його з цього списку.

2.5. Використання формул

Формула – це сукупність операндів, з’єднаних між собою знаками операцій і круглих дужок. Операндом може бути число, текст,  логічне  значення,  адреса клітинки  (посилання  на  клітинку),  функція.  У   формулах   розрізняються арифметичні операції  і  операції  відношень.  Excel  допускає: арифметичні операції + – додавання, – – віднімання, * – множення,  /  – ділення,  ~  – піднесення до степеня; операції відношень  >  – більше,  <  – менше,  =  – дорівнює, <= – менше або дорівнює,  >= – більше  або  дорівнює,  <>  – не дорівнює.

Арифметичні операції  і  операції  відношень  виконуються  над  числовими операндами. Над текстовими операндами виконується єдина операція &,  яка  до тексту першого операнда приєднує текст другого операнда. Текстові  константи   у формулі обмежуються подвійними лапками. При  обчисленні  формули  спочатку виконуються операції у круглих дужках, потім арифметичні операції,  за  ними – операції відношень.

2.6. Функції

Excel містить більше ніж 400  вбудованих  функцій.  Функція  має ім’я і список аргументів у круглих дужках. Аргументами можуть  бути  числові та текстові константи, клітинки, діапазони клітинок. Деякі функції  доступні лише тоді, коли відкрита відповідна надбудова. Для відкриття надбудови  слід виконати команду «Сервіс/Настройки» і у діалоговому вікні «Настройки»  вказати надбудови, які треба відкрити. Ввести функції  у  формулу  можна  вручну  або  з  використанням  майстра функцій. Для роботи з майстром функцій слід натиснути кнопку «Мастер  функцій» панелі інструментів «Стандартна» або виконати команду  «Вставка/Функції».  При цьому відкривається діалогове вікно «Мастер  функцій» – шаг  1 з 2, в якому можна вибрати категорію  функцій.  При  виборі  категорії  в поле «Функції» виводиться список  функцій  даної  категорії.  У  цьому  списку можна вибрати потрібну функцію.  У  рядку  стану  виводиться  короткий  опис функції. Після  вибору  функції  слід  натиснути  кнопку  «Далі»,  у  результаті  чого відкриється вікно діалогу «Мастер функцій» – шаг 2 з 2, в  якому можна вказати аргументи функції. Після натискування кнопки «Готово» формула вставляється в активну клітинку.

Коли встановлено автоматичний режим обчислень, зміна  вмісту  клітинок  веде  до  перерахунку  формул,  які використовують ці клітинки. Для встановлення ручного режиму  обчислень  слід у  вкладці  «Обчислення» діалогового  вікна  «Параметри»  у  блоці  «Призводити перерахунок» встановити режим «Вручну». У цьому режимі Excel виводить слово «Обчислити»  у  рядок  стану  всякий  раз,  коли в листі з’являється  необчислена  формула.  Для  переобчислення  формул слід натиснути  клавішу  <F9>  (формули  переобчисляться  в  усіх  відкритих книгах) або <Shift-F9> (формули переобчисляться тільки в активному листі).    Якщо при обчисленні формули сталася помилка,  то  в  клітинку  виводиться повідомлення про помилку, яке починається із символу ” #”. Excel  виводить такі повідомлення про помилки: # дел 0 – спроба  поділити  на  нуль  або  на порожню клітинку; # ім’я ? – формула використовує неіснуюче  ім’я;  #  н/д  – формула посилається на клітинку з невизначеними даними; # число ! – помилка у числі, число неможливо подати в Excel; # посилання ! – формула посилається  на неіснуючу клітинку; # значення ! – помилка при обчисленні функції.

2.7. Об’єкти. Побудова діаграм

Робота з об’єктами. Excel  дозволяє  вставити  в  робочий  лист  об’єкти, створені іншими програмами (документи  Word,  малюнки  графічного  редактора Paint та ін.). Для вставки  такого  об’єкта  слід  запустити  програму,  яка працює з цим об’єктом. Це можна зробити як із середовища Windows-95,  так  і з середовища Excel. Для запуску програми з середовища  Excel  слід  виконати команду «Вставка/Об’єкт». При  цьому  відкривається  вікно  «Вставка об’єкту». Вкладка «Створення» цього вікна дозволяє  вибрати  тип  об’єкта. Після вибору типу запускається відповідна програма, яка  працює  з  об’єктом вибраного типу. Програма, запущена  в  середовищі  Windows,  може  переслати об’єкт у буфер обміну або записати  його  у  файл.  Для  вставки  об’єкта  з буфера обміну слід виконати команду «Правка/Вставить». Вкладка «Створення файлу» вікна діалогу «Вставка об’єкта» дозволяє  вказати файл, в якому знаходиться об’єкт, що вставляється.  При  вставці  графіки  з графічного файлу зручніше користуватись командою  «Вставка/Рисунок».  У вікні «Вставка рисунка», яке при цьому відкривається, можна вказати графічний  файл, а в полі «Рисунок вікна» – бачити сам малюнок, який міститься у файлі. В  Excel є панель інструментів  «Малювання»,  за  допомогою  якої  можна створювати нескладні малюнки.  Про  призначення  кнопок  цієї  панелі  можна дізнатися з довідкової системи.    Для виділення об’єкта слід клацнути  по  ньому  мишею.  Виділений  об’єкт можна перемістити, вилучити, очистити, скопіювати так само, як  і  виділений діапазон клітинок.

Якщо об’єкт розміщено на листі, то для запуску  програми, яка працює з ним, слід двічі клацнути мишею над об’єктом.

Excel  володіє  широкими  можливостями  для  побудови  діаграм  15 різних типів. Кожен тип діаграми  має  декілька  видів.  Розглянемо  основні типи діаграм. Діаграма завжди  будується  для  якогось  діапазону  клітинок.   Як правило, на діаграмі відображається послідовність значень якого-небудь параметра залежно від значень аргументів. Послідовність значень параметра  в Excel  називають  рядом  даних,  а  послідовність   значень   аргументів  – категорією.

Діаграма може будуватись на активному листі або на новому. Для побудови діаграми  на  активному  листі  слід  скористатися  майстром діаграм,  натиснувши  кнопку  «Майстер   діаграм»   на   панелі   інструментів «Стандартна».  Курсор  при  цьому  перетворюється  в   мініатюрну   діаграму. Натиснувши ліву кнопку миші,  слід  тягнути  курсор  доти,  поки  рамка  під діаграму не набере  потрібного  розміру.  При  відпусканні  кнопки  миші  на  крані з’явиться вікно діалогу  «Майстер  діаграм» – шаг  1  з  5. «Майстер діаграм» створює діаграму в загальному випадку за п’ять  кроків  (для  деяких типів     діаграм     кількість     кроків      може      бути меншою). Для створення діаграми на новому листі слід  виконати  команду  «Вставка/Діаграма/На новому листі». В книзі створюється  новий  лист  діаграм  з іменем «Діаграма»,  у верхньому рядку якого виводиться панель  інструментів «Діаграма», в якій є кнопка «Майстер діаграм». При натискуванні  цієї кнопки на екран виводиться вікно діалогу «Майстер діаграм» – шаг  1 з  5.  Для кожного кроку виводиться  своє  вікно  діалогу,  в  якому  можна  задати параметри для побудови діаграми. У вікні діалогу «Майстер діаграм» – шаг 1 з 5 у  полі  Діапазон  задається діапазон клітинок, значення в яких використовуються  для  побудови  діаграм. Якщо перед викликом майстра було  виділено  діапазон  клітинок,  то  в  полі Діапазон будуть відображені  координати  цього  діапазону.  Користувач  може змінити значення цього поля або безпосередньо  редагуванням  або  виділенням іншого діапазону. Для виділення іншого  діапазону  слід  клацнути  мишею  по ярлику листа і виділити діапазон на цьому листі. Можна виділити не  суміжний діапазон. Координати виділеного діапазону записуються у поле «Діапазон».    Після указання діапазону слід натиснути кнопку  Далі,  і  на  екран виведеться вікно діалогу «Майстер діаграм» – шаг 2 з 5. У  цьому  вікні  слід вибрати одну з 15 типів діаграм  (вибрана  діаграма  зображується  інверсним кольором). У вікні діалогу «Майстер діаграм» – шаг  3 з 5  вибирається  вид діаграми даного типу. У вікні діалогу «Майстер діаграм» – шаг 4 з 5 виводиться зразок  діаграми. На основі аналізу виділеного діапазону майстер сам  визначає,  як  розміщені ряди даних. Якщо діапазон містить  колонку  текстових  значень,  то  майстер сприймає, що ряди даних розміщені по рядках діапазону. Якщо діапазон розміщені по колонках діапазону. Якщо ж діапазон містить і колонку, і  рядок текстових значень або  зовсім  не  містить  текстових  значень,  то  майстер визначає ряд даних за  кількістю  клітинок  у  рядку  і  колонці  виділеного діапазону (якщо рядок діапазону містить більше  клітинок,  ніж  колонка,  то ряди даних розміщуються по рядках, а якщо менше – то по колонках).

Excel має засоби для редагування елементів  побудованих  діаграм.  Для редагування діаграм цей елемент необхідно виділити. Для  виділення  елемента діаграми слід активізувати діаграму, клацнувши мишею  по  полю  діаграми,  а потім клацнути по елементу.  Коли  виділено  ряд  даних можна  вибрати  окремі  точки  ряду.  Ім’я виділеного об’єкта з’являється в полі імені  (ліва  частина  рядка  формул). Виділені елементи можна редагувати (переміщувати, міняти розміри,  вилучати, форматувати).

Список  операцій  редагування  індивідуальний   для   кожного елемента діаграми.  Для  редагування  виділеного  елемента  діаграми  зручно користуватись  контекстним  меню,  яке  викликається  натискуванням   правої кнопки миші. Це меню містить ті операції,  які  доступні  для  виділеного елемента.

3. Економічний розділ

3.1. Загальні положення

В економічному розділі дипломного проекту зроблено розрахунок собівартості створення проекту.

Вирішення цієї проблеми потребує певних підходів до автоматизації банківської діяльності. Ці підходи знаходять висвітлення в концепції HIT організаційного управління, орієнтованої на участь банківського персоналу в процесі оброблення інформації, що дасть змогу максимально наблизити персонал до інформаційних ресурсів, а також до самого процесу розв’язування  задач, пов’язаних з оптимізацією вкладів.

Основні принципи HIT полягають у:

–         масовому впроваджені ПЕОМ – установленні їх на робочих    місцях банківського персоналу;

–         створенні комплексної технології оброблення інформації в умовах використання БД, баз знань, мереж ЕОМ;

–         створенні засобів комп’ютерного моделювання системи оброблення даних із застосуванням банку моделей і банку алгоритмів;

–         розробленні засобів спілкування кінцевих користувачів з ПЕОМ на основі АРМів, що передбачають наявність експертних систем (ЕС).

Успіх управління багато в чому залежить від правильної побудови комунікаційного процесу.

Дані для розрахунку собівартості створення проекту наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Вихідні дані для розрахунку собівартості розробки

Показник Позначення Одиниця виміру Значення показника Примітка
1 2 3 4 5
Показники ОФ, які використовуються для виконання розробки
- кількість комп’ютерів І Шт. 1 Відповідно до завдання
- вартість комп’ютера Цоф1 Грн. 3 500,00 Відповідно до завдання
- вартість комплектуючих Цоф2 Грн. 50,00 Відповідно до завдання
- вартість програмного забезпечення Цоф3 Грн. 500,00 Відповідно до завдання
Трудові показники
- місячний фонд робочого часу Фміс. Год. 176 Згідно з діючим законодавством
- основна з/пл. (посадовий оклад) спеціаліста, який виконує розробку Зосн. сп. Грн. 850,00 Відповідно до завдання
- додаткова  з/пл. спеціаліста (у відсотках до основної з/пл.) Кдод. % 20 Відповідно до завдання
- розмір відрахувань на соціальні заходи Ксоц. % 39,1 Згідно з діючим законодавством
- плановий фонд робочого часу, необхідного для виконання розробки Фплан. Год. 72 Відповідно до завдання

Продовження таблиці 3.1.

1 2 3 4 5
Норми і тарифи
- річна норма амортизаційних відрахувань на електротехнічне устаткування (у відсотках до їх вартості) На % 25 Згідно з діючим законодавством
- норматив витрат на утримання та експлуатацію основних засобів АСУ (до їх вартості), на рік Нвуеу % 5 Згідно з діючим законодавством
- норматив накладних витрат (у відсотках до фонду основної заробітної плати) Ннакл. % 3 Відповідно до завдання
- вартість 1 КВт/год електроенергії Цел. Грн. 0,2436 Відповідно до діючих тарифів
- коефіцієнт корисного використання робочого часу (у відсотках) Ккорвик. % 87 Відповідно до завдання
- потужність електрообладнання, яке використовується при виконанні розробки М КВт/год. 0,60 Відповідно до завдання

3.2. Розрахунок собівартості розробки проекту

Витрати на утримання і експлуатацію основних засобів обчислюємо за формулою:

Ввуеу = ? Цоф* Нвуеу, грн. (3.1.)

де: Нвуеу – норматив витрат на утримання та експлуатацію основних засобів;

? Цоф – загальна вартість основних засобів, які використовуються для розробки проекту.

Ввуеу = (3 500+50+500) * 5/100 = 202,50 грн.

Враховуючи, що норматив витрат на утримання та експлуатацію основних засобів розраховано на рік (річний фонд робочого часу відповідно до завдання складає 2076 годин), обчислюємо розмір цих витрат на період виконання завдання :

Ввуеу завд.=202,50/2076*72=7,02 грн.

Суму амортизації основних засобів та нематеріальних активів (програмного забезпечення) за період планового часу розробки проекту, розраховуємо за допомогою формули:

Зам=? Цоф* На* Кпит., грн. (3.2.)

де: ? Цоф – загальна вартість основних засобів, які використовуються для розробки проекту;

На – річна норма амортизаційних відрахувань, %;

Кпит.річ – питома вага планового фонду часу на створення проекту у річному фонді робочого часу.

Кпит.річ. = 72/2076 = 0,03;

Зам=(3500+50+500)*0,03*25/100 = 30,37 грн.

Витрати за статтею «Електрична енергія» розраховуємо за формулою:

Зел.= М* Фплан.* Ккорвик.* Цел., грн. (3.3.)

Зел=0,60*72*0,87*0,2436=9,15 грн.

Витрати, пов’язані з оплатою праці спеціаліста по створенню проекта, обчислюємо за формулами:

Зосн= Зосн.сп.* Кпит.міс., грн. (3.4.)

де:     Зосн.сп – посадовий оклад спеціаліста, який виконує розробку, грн.;

Кпит.міс – питома вага планового часу розробки програми у місячному фонді робочого часу.

Кпит.міс=72/176=0,40;

Зосн=850*0,4=340 грн.

Додаткова заробітна плата :

Здод = Зосн* Кдод./100, грн. (3.5.)

Здод=340*20/100=68 грн.

Розмір відрахувань на соціальні заходи обраховуємо, використовуючи вище наведені розрахунки:

Зсоц.= (Зосн+ Здод)*39,1/100, грн. (3.6.)

Зсоц=(340+68)*39,1/100=159,52 грн.

Загальні витрати на оплату праці спеціаліста за період створення проекту та соціальні відрахування становитимуть:

Фопл.з відрах.= Зосн+ Здод+ Зсоц, грн.; (3.7.)

Фопл.з відрах= 340+68+159,52=567,52 грн.

Накладні витрати обчислюємо, використовуючи формулу:

Внакл.=( Ввуеуам+ Зел+ Фопл.з відрах) * Ннакл., грн. (3.8.)

Внакл=(7,02+30,37+9,15+567,52)*3 /100=18,42 грн.

Результати розрахунків витрат на розробку проекту представлено у таблиці 3.2.

Питому вагу кожної із статей витрат на розробку програмного продукту розраховуємо за формулою:

Пит.=Зпоказ.повн.*100,   % (3.9.)

Вищенаведені розрахунки визначили, що собівартість створення проекту оптимізації банківських вкладів із врахуванням корисності  становитиме 632,68 грн.

В таблиці 3.2. наведено аналіз собівартості, який  дозволяє визначити питому вагу кожної із статей витрат у загальному її обсязі.

Найбільші витрати – 89,71% припадають на основну і додаткову оплату праці спеціаліста та пов’язані з цим витрати на відрахування до фондів соціального захисту.

Таблиця 3.2. Склад витрат на розробку проекту

Статті витрат на розробку Умовне позначення Одиниці виміру Значення показника Питома вага показника у загальній сумі витрат, %
Витрати на утримання і експлуатацію основних засобів Ввуеу грн. 7,02 1,12
Сума амортизації основних засобів Зам грн. 30,37 4,80
Витрати за статтею «електрична енергія» Зел грн. 9,15 1,45
Витрати на оплату праці, у тому числі:

основна з/пл.

додаткова з/пл.

відрахування на соціальні заходи

Фопл.з відрах

Зосн

Здод

Зсоц

грн. 567,52

340

68

159,52

89,71

53,74

10,75

25,22

Інші накладні витрати Внакл грн. 18,42 2,92
Всього, витрати на розробку програмного продукту

Вповн

грн. 632,68 100

Другою за  витратності статтею є сума амортизаційних відрахувань – 30,37 грн., або 4,80 % у повній собівартості розробки. Зовсім незначна доля припадає на такі статті витрат, як електрична енергія і накладні витрати – 1,45% та 2,92 % відповідно.

Як показав розрахунок, проект доцільніше розробляти силами спеціалістів банку, при цьому, згідно із наведеними розрахунками, його собівартість складатиме 632,68 грн., у разі, якщо звертатися до спеціалізованої фірми, витрати становитимуть  1 500 – 2 000 гривень.

4. Охорона праці

4.1. Охорона праці в Україні

Державна політика України щодо охорони праці виходить з конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності.

В Україні діють закони які визначають права і обов’язки її мешканців а також організаційну структуру органів влади і промисловості. Конституція –основний закон держави – була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Вона декларує рівні права і свободи всім жителям держави :на вільний вибір праці що відповідає безпечним і здоровим умовам на відпочинок на соціальний захист у разі втрати працездатності. Всі закони і нормативні документи повинні узгоджуватись базуватися і відповідати статтям Конституції.

Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів основними з яких є Закон України : Про охорону праці та Кодекс законів про працю.

До законодавчої бази також належать Закони України :«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань які спричинили втрату працездатності», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про використання  ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про дорожній рух», «Про загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням».

Їх доповнюють державні  міжгалузеві й галузеві нормативні акти – це стандарти інструкції правила норми положення статути та інші документи яким надано чинності правових норм обов’язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

4.2. Аналіз небезпечних та шкідливих факторів на підприємстві

На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу, або містять в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. В залежності їх  токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки:

–         надзвичайно небезпечні;

–         високо небезпечні;

–         помірно небезпечні;

–         мало небезпечні.

Пил – основний шкідливий фактор на багатьох промислових підприємствах. Значення ГДК для нейтрального пилу, що не має отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м3.

Промисловий пил може бути класифікований за різними ознаками:

–         за походженням – органічний (рослинний, тваринний, штучний,) і неорганічний (мінеральний, металевий) та змішаний (присутність часток органічного та неорганічного походження);

–         за способом утворення – дезінтеграційний (подрібнення, нарізання, шліфування і т.п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);

–         за оточуючою дією на організм людини – нейтральні (не токсичний для людини пил) та токсичний (отрую чий організм людини).

Побічна дія пилу на людину полягає в тому, що при підвищеній запиленості повітря змінюється спектр інтенсивності сонячної радіації, знижується освітленість. Небезпека пилу може бути для людини дуже великою, якщо пил містить радіоактивне забруднення, яке можна встановити тільки вимірюванням спеціальними приладами.

Шум та вібрація – це одні з шкідливих факторів промислового підприємства, які негативно впливають на людину.

Шум – це коливання звукової хвилі в звуковому діапазоні, що характеризується змінною частотою і амплітудою, непостійні в часі, які не несуть корисної інформації людині.

Вібрація – це механічні коливання, що призводять до розладу життєвих функцій людини, шкідливо впливають на роботу обладнання та руйнують будівельні конструкції. Нормування шуму для робочих місць регламентується санітарними нормами  та державним стандартом. Для постійних шумів нормування ведеться по граничному спектрі шуму. Граничним спектром зветься сукупність нормативних рівнів звукового тиску в дев’яти октавних смугах частот із середньо геометричними частотами 31,5, 63, 125, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц. Кожен граничний спектр позначається цифрою, яка відповідає допустимому рівню шуму (дБ) в октавній полосі із середньогеометричною частотою 1000 Гц. Вібрація характеризується частотою коливань (Гц), амплітудою (А), зміщенням точки коливання від положення рівноваги (мм), коливальною або віброшвидкістю (V, м/с) та віброприскоренням (а, м/с2). Довготривалий вплив на людину загальної вібрації призводить до розладу вестибулярного апарату, центральної та вегетативної нервових систем, захворювання органів травлення, а також серцево-судинної системи.

4.3. Рішення та заходи з поліпшенням умов праці

Людина, що працює, проводить на виробництві значну частину свого життя. Тому для її нормальної життєдіяльності в умовах виробництва треба створити санітарні умови, які б дали змогу їй плідно працювати не перевтомлюючись та зберігаючи своє здоров’я. Для цього треба, щоб енергетичні витрати при праці компенсувалися відпочинком та умовами оточуючого середовища. Ці умови створюються забезпеченням для працюючого:

–         зручного робочого місця;

–         чистого повітря, необхідного для нормальної життєдіяльності;

–         захисту від дії шкідливих речовин та випромінювань, що можуть потрапити в робочу зону;

–         нормованої освітленості;

–         захисту від шуму та вібрацій;

–         засоби безпеки при роботі з травмонебезпечним обладнанням;

–         робочим одягом та різними засобами індивідуального захисту;

–         побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що призначені створювати безпечні та нормальні санітарні умови праці;

–         медичного обслуговування та санітарно-профілактичними заходами, що призначені для збереження здоров’я.

Санітарними нормами та нормами безпеки передбачено величини виробничих приміщень. Параметри повітря у виробничих приміщеннях повинні відповідати санітарним нормам та ГОСТ 12.1.005-88ССБТ. Санітарні вимоги до забруднення повітря робочої зони, випромінювань, освітленості, забезпечення спецодягом та засобами індивідуального захисту, забезпечення побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що створюють нормальні умови для праці та інші відомості наводяться в нормативних документах, ГОСТах, ДНАОПах, санітарних нормах, будівельних нормах та правилах та інших нормативних документах, що обов’язкові для виконання всіма підприємствами, установами та органами України.

4.4. Електроживлення та електробезпека

Електричні установки з якими приходиться мати справу практично всі працюючим на підприємстві показують для людини велику потенційну безпеку, яка усугубляється тим що, органи відчуття людини, не можуть на відстані виявити електричну напругу на пристрої. Проходячи через тіло людини електрична напруга чинить на нього складну дію, являє сукупність термічної і біохімічної дії. Враження електричною напругою залежить від цілого ряду факторів:

–         сили напруги;

–         опору тіла людини при різних розрахунках пов’язаних з забезпеченням електробезпеки і розшуку електротравм, опір тіла людини приймають рівним 1кОм;

–         тривалість протікання напруги за деякий час різко падає опір шкіри людини від роду та частоти напруги, найбільш небезпечним являється змінна напруга;

–         індивідуальні чинники людини та стан навколишнього середовища.

Електробезпека на підприємстві забезпечується:

–         відповідною конструкцією електропристроїв;

–         застосування технічних засобів та засобів захисту;

–         організаційними і технічними заходами ГОСТ 12.1.009 – 76.

Конструкція електропристроїв повинна відповідати умовам їх використання і забезпечувати захист персоналу від доторкання з напруговедучими і рухаючи ми частинами, а пристрої від попадання в середину сторонніх твердих тіл та води. Основними технічними засобами захисту від враження електричним струмом використаним окремо або одне з одним являється:

–         захищене заземлення;

–         занулення;

–         захищене від відключення;

–         вирівнення понтеціалів, мала напруга, ізоляція струмоведучих частин, блокіровка, сигналізація, ізольовані пристосування;

–         організаційні та технічні заходи по забезпеченню електробезпеки.

4.5. Пожежна безпека

Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі.

Пожежна безпека об’єкта – стан об’єкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розповсюдження пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних об’єктів.

Основним напрямком забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об’єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх вторинних проявів. До таких факторів згідно з ГОСТ 12.1.004-91, належать: полум’я та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні продукти горіння й термічного розкладу матеріалів і речовин, дим, знижена концентрація кисню.

Системи пожежної безпеки – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї. Метою пожежної безпеки об’єкта є попередження пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі – обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Пожежна охорона має наступні завдання:

–         здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

–         запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

–         гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації аварій, катастроф і стихійного лиха.

4.6. Ефективність запропонованих заходів з охорони праці

Економічне обґрунтування заходів щодо поліпшення умов і охорони праці здійснюється в наступному порядку:

–         визначається набір заходів, що ґрунтується на вихідних даних про необхідну зміну стану умов праці на основі визначених соціальних показників за базовим і впроваджуваним варіантом;

–         визначаються витрати на реалізацію заходів;

–         розраховується соціальна і соціально-економічна ефективність;

–         розраховується економічний ефект за результатами здійснення заходів.

Служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання:

–         здійснювати контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування будівель і споруд;

–         забезпечувати працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;

–         забезпечувати оптимальні умови праці і відпочинку працюючих;

–         вимагати професійного добору виконавців для визначених видів робіт;

–         забезпечувати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, вести пропаганду безпечних методів праці.

4.7. Технічна естетика

Робочі місця к ВДТ рекомендується розміщувати в окремих приміщеннях. В разі розміщення робочих місць з  ВДТ в зонах або приміщеннях з джерелами небезпечних і шкідливих факторів вони повинні розташовуватися у повністю ізольованих кабінетах з природним освітленням та організованим повітреобертом. Площа на якій розташовується одне робоче місце з ВДТ, повинна становити не менше як 60м2, об’ємом приміщення – не менше як 20м3.

Надто низький рівень освітленості погіршує сприймання інформації при читанні документів, а надто високий – призводить до зменшення контрасту зображення знаків на екрані.

Кожне вікно повинно мати світлорозсіюючі штори з коефіцієнтом відбивання 0,5 – 0,7. Штучне освітлення повинно забезпечити на робочих місцях ПЕОМ освітленість 300 – 500лк. Розташувати робоче місце, обладнання ВДТ, необхідно таким чином, щоб в поле зору оператора не потрапляли вікна або освітлювальні прилади: вони не повинні знаходитися й безпосередньо за його спиною.

На робоче місце має бути забезпечена рівномірна освітленість за допомогою переважно відбитого або розсіяного світла розподілу.

Робочі місця з ВДТ повинні розташовуватися на відстані не менше як 1,5м стіни з віконними прорізами, від інших стін – на відстані 1м, між собою – не менше як 1,5м.

Розташувати ВДТ на робочому місці необхідно так ,щоб поверхня екрану знаходилася на відстані 500-600мм від очей оператора, в залежності від розміру екрану.

Конструкція робочого столу повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що використовуються, з урахуванням його кількості, розмірів, конструктивних особливостей та характеру його роботи.

Висота робочої поверхні столу повинна регулюватися у межах 680-800мм; у середньому вона повинна становити 725мм.

Ширина і глибина робочої поверхні повинні забезпечувати можливість використання  трудових операцій в межах моторного поля, межа якого визначається зоною в межах видимості приладів і досяжності органів керування.

Для нейтралізації зарядів статичної електрики в приміщенні, де використовуються роботи на ПЕОМ, рекомендується збільшувати вологість за допомогою кімнатних зволожувачів, відстань від екрану до ока працівника повинна складати 500 – 900мм в залежності від розмірів екрану.

При розташуванні екрану ВДТ на технологічному обладнанні необхідно передбачити зручність зорового погляду в вертикальній площині під кутом ± 30° від нормальної лінії погляду оператора (користувача) ПЕОМ, відстань від екрану до ока працівника повинна складати 500 – 900мм в залежності від розміру екрану.

Крім даної інструкції оператор (користувач) повинен використовувати інструкцію по забезпеченій експлуатації ПЕОМ заводу – виробника.

4.8. Індивідуальне завдання

Розрахунок кондиціонування кімнати з робочими місцями користувачів ВДТ.

Розрахуємо необхідне кондиціонування приміщення.

Початкові дані для розрахунку кондиціонування.

Розміри кімнати робочого приміщення:

–         довжина А = 4,99 м;

–         ширина В = 4,19 м;

–         висота Н = 3,00 м.

Коефіцієнт повітрообміну для адміністративних приміщень і приміщень, обладнаних ВДТ складає Кв = 1,5.2,0.

Об’єм кімнати розраховується по формулі:

Vк = А*В*Н, (4.1.)

де:     А – довжина кімнати робочого приміщення;

В – ширина кімнати робочого приміщення;

Н – висота кімнати робочого приміщення.

Vк = 4,99*4,19*3,00 = 62,724 м3.

Об’єм повітря для необхідного повітрообміну повинен бути наступним:

Vв = Vкв, (4.2.)

де:     Кв – коефіцієнт повітрообміну.

Обчислимо мінімальний і максимальний об’єм повітря:

Vв min = 62,724*1,5 = 94,086 м3/час

Vв max = 62,724*2,00 = 125,448 м3/час

Далі розрахунки ведемо для максимального об’єму повітря.

Тоді об’єм повітря, яке необхідно подавати в приміщення з урахуванням коефіцієнта запасу, складе:

Vпв = Vв maxз, (4.3.)

де:      Кз – коефіцієнт запасу (2,5.3,0).

Vпв = 125,448*3 = 376,344 м3/час.

Згідно технічної документації, вибираємо необхідний кондиціонер. Це – КНС – 0,3.

Його технічна характеристика:

–         продуктивність, м3/час: 300;

–         потужність електродвигуна, кВт: 0,4;

–         рівень шуму на відстані 1м, дБ: 52.

Габарити:

–         висота, м: 700;

–         ширина, м: 570;

–         довжина, м: 280;

–         вага, кг: 60.

5. Охорона навколишнього середовища

В результаті дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть виникати складні фізичні, хімічні та біологічні процеси. При цьому порушується нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін речовин в організмі.

В залежності від поглинутої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму викликані зміни можуть носити зворотній незворотній характер. При незначних дозах опромінення вражені тканини відновлюються. Тривалий вплив доз, які перевищують гранично допустимі межі, може викликати незворотні зміни в окремих органах або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої хвороби. Віддаленими наслідками променевого враження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини.

При вивченні дії на організм людини іонізуючого випромінювання було виявлено такі особливості:

–         висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість, може спричинити глибокі біологічні зміни в організмі;

–         присутність прихованого періоду уявного благополуччя, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах;

–         малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися;

–         випромінювання впливає не тільки на даний живий організм, а й на його нащадків (генетичний ефект);

–         різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи;

–         різні організми мають істотні відмінні особливості реакцій на дози опромінення;

–         ефект опромінення залежать від частоти впливу іонізуючого випромінювання.

Дія електромагнітного випромінювання на організм людини, його нормування

Електромагнітні поля негативно впливають на організм людини, яка безпосередньо працює з джерелом випромінювання, а також на населення, яке мешкає поблизу джерел випромінювані.

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини взагалі залежить від діапазону частот, тривалості опромінення, характеру опромінення, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, яке опромінюється, та індивідуальних особливостей організму.

Отже, електромагнітне випромінювання як хвороботворний показник слід розглядати на підставі клінічних та експериментальних матеріалів. Сумісну дію цих випромінювань широкого діапазону можна класифікувати як окрему радіохвильову хворобу.

Тяжкість її наслідків знаходиться у прямій залежності від напруженості, тривалості впливу, фізичних особливостей різних діапазонів частот, умов зовнішнього середовища, а також від функціонального стану організму, його стійкості до впливу різних чинників можливостей адаптації.

Лазерне випромінювання

Лазер –  це генератор електромагнітних випромінювань оптичного діапазону, робота якого полягає у використанні вимушених випромінювань.

Головною особливістю лазерного випромінювання є його гостра направленість, що дозволяє на великій відстані від джерела отримати точку світла майже незмінних розмірів.

За характером генерації електромагнітних хвиль лазери діляться на імпульсні (тривалість випромінювання до 0,2с) і лазери безперервної дії (тривалість випромінювання від 0,25с і більше).

У зв’язку з малою довжиною хвилі лазерне випромінюванні може бути сфокусоване оптичними системами невеликих геометричних розмірів (розміри обмежені дифракцією), завдяки чому на малій площі досягається велика густина енергії випромінювання.

Дія лазерного випромінювання на організм людини має складний характер і обумовлена як безпосередньою дією лазерного випромінювання на тканину, так і вторинними явищами, які обумовлені змінами в організмі внаслідок опромінення. Розрізняють термічну і біологічну дію лазерного випромінювання на тканини, що може призвести до теплової, ударної дії світлового тиску, електрострикції (механічні коливання під дією електричної складової електромагнітного поля), перебудови внутрішньоклітинних структур та інше.

Вражаюча дія лазерного променя залежить від потужності, чи хвилі випромінювання, тривалості імпульсу, частоти повторення імпульсів, часу взаємодії, біологічних та фізико-хімічних особливостей опромінюваних тканин та органів.

Вибір способу захисту від дії електромагнітних випромінювань залежить від робочого діапазону частот, характеру виконуваних робіт, напруженості та щільності потоку енергії ЕМП, необхідного ступеня захисту. До числа заходів зменшення впливу на працівників ЕМП належать: організаційні, інженерно-технічні та лікарсько-профілактичні.

Організаційні заходи здійснюють органи санітарного нагляду. Вони проводять санітарний нагляд за об’єктами, в яких використовуються джерела електромагнітних випромінювань.

Інженерно-технічні заходи передбачають використання в умовах виробництва дистанційного керування апаратурою, що є джерелом випромінювання, екранування джерел випромінювання, застосування індивідуальних заходів захисту (халатів, комбінезонів із металізованої тканини, з виводом на заземлюючий пристрій).

У радіочастотному діапазоні засоби індивідуального захисту працюють за принципом екранування людини з використанням відбиття і поглинання ЕМП. Для захисту тіла використовується одяг з металізованих тканин і радіопоглинаючих матеріалів.

Лікарсько-профілактичні заходи передбачають проведення тематичних медичних оглядів працівників, які перебувають у зоні дії ЕМП, обмеження в часі перебування людей в зоні підвищеної інтенсивності електромагнітних випромінювань, видачу працюючим безкоштовного лікарсько-профілактичного харчування, перерви санітарно-оздоровчого характеру.

Під лазерною безпекою розуміється сукупність організаційних, технічних і санітарно-гігієнічних заходів, які забезпечують безпеку умов праці персоналу при використанні лазерів.

Під лазерною безпекою розуміється сукупність організації й технічних і санітарно-гігієнічних заходів, які забезпечують безпеку умов праці персоналу при використанні лазерів.

Прийняття тих або інших заходів лазерної безпеки залеж перш за все, від класу лазера.

Клас небезпеки лазера встановлюється підприємством, яке його виготовляє.

Установка лазерів дозволяється тільки у спеціально обладнаних приміщеннях . На дверях приміщення, де знаходяться лазери 2, 3, 4 класів, повинні бути нанесені знаки лазерної небезпеки.

Однією з характерних особливостей сучасного розвитку суспільства є зростання сфер діяльності людини, в яких використовується інформаційні технології. Широке розповсюдження отримали персональні комп’ютери. Однак їх використання загострило проблеми збереження власного та суспільного здоров’я, вимагає удосконалення існуючих та розробки нових підходів до організації робочих місць, проведення профілактичних заходів для запобігання розвитку негативних наслідків впливу ПК на здоров’я користувачів.

У сучасних комерційних, наукових, навчальних закладах, в домашньому використанні можна зустріти монітори високого класу, які задовольняють найсуворіші вимоги.

Ці монітори обладнані захисними фільтрами і антибліковими покриттями. Такі монітори характеризуються мінімальним впливом на функціональний стан здоров’я користувачів персональних комп’ютерів.

Висновки

Сучасне життя без ЕОМ неможливе. Жодне підприємство не обходиться без допомоги комп’ютерів, тому як на ЕОМ друкуються та редагуються.

Об’єкт автоматизацiї – задача по створенню проекту імітаційних моделей в сфері менеджменту.

В загальному розділі проведено аналiз створення імітаційних моделей в сфері менеджменту. Сформульовано питання структуризації математичного опису системи управління інформацією як об’єкту управління в проекті, моделювання оперативного управління інформаційними потоками з використанням процедур оптимізації для ухвалення рішень на основі регулярних виразів алгебри подій.

В проектно – розрахунковому розділі описана структура пакету прикладних програм. Представлено роботу з прикладною програмою Microsoft Excel.

В економічному розділі представлено розрахунки економічних показників обґрунтування доцільності створення даного проекту.

В розділі “Охорона працi та навколишнє середовище” розглянуто перелік шкідливих факторів, які негативно впливають на довкілля та життя людини.

Перелік посилань

1. Примак Т.О. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – К. «ВІКАР», 2001.

2. Покропівний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник. 2-ге вид. – К. КНЕУ, 2000.

3. Ткачук К.Н. Охорона праці і навколишнього середовища в радіоелектронній

промисловості, Київ «Вища школа»,1988.

4. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. Підруч. для студ. вищих навч. закладів. – К.: Каравела, 2003.

5.  http://www.mobile.ru

6. Вірт Н. Алгоритми + структури даних = програми.- М.: Мир, 1985.

7. Першиков В.І., Савінков В.М. Толковий словник з інформатики. – М.: Фінанси і статистика, 1995.

8. Дал У., Дейкстра Е., Хоор К. Структурне програмування. – М.: Мир, 1975.

Оставить комментарий

LiveInternet

Яндекс.Метрика МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Рейтинг@Mail.ru
счётчик тиц и pr